Король і Хуліган: як Кантона вибив лайно з фаната
25 січня — день, який легендарний француз Ерік Кантона запам'ятав на все життя. Саме в цей день, рівно 26 років тому, Манчестер Юнайтед гостював у Крістал Пелас на Селхерст Парк, а Кантона в одному з епізодів отримав червону картку. Залишаючи поле, Ерік був змушений терпіти образи з боку вболівальників. В одному з моментів у Короля Еріка урвався терпець і тоді трапився знаменитий стрибок в стилі кунг-фу в одного з фанатів.
Саме такий заголовок красувався наступними днями того 1995 року на першій шпальті The Sun. Нижче повідомлялося, що докази ганьби Кантона ви можете знайти на 2, 3, 4, 5, 6, 22, 43, 44, 45, 46, 47, 48. Так, на 46-й сторінці Джон Седлер написав: "Француз раніше показував нам лише найкраще, що в ньому є, а тепер ми побачили його друге обличчя. І воно виявилось жахливим".
Це було його п’ята червона картка в формі Манчестер Юнайтед. На француза з перших секунд гри полював захисник господарів Річард Шоу. Бек постійно кусав форварда. Тому Ерік шукав нагоди помститися. На четвертій хвилині другого тайму Кантона зрештою дорвався до гомілки Шоу. Рефері все бачив та гідно оцінив удар француза червоною карткою. Коли Кантона підійшов до Алекса Фергюсона, тренер вдав, що його не бачив.
Шотландець просто дивився перед собою, показуючи своє ставлення до витівки нападника, котра залишила команду в меншості. Кантона ще більше завів такий ігнор з боку наставника. Він нагадував маленького хлопчика, в якого забрали улюблену іграшку. Ерік опустив комірець, як людина, що знімає свою уніформу після завершення роботи, випнув грудну клітку та пішов до роздягальні.
Складалося враження, що всі вже втратили зацікавлення до Кантона. Ферзя побили та зняли з шахівниці. Аж раптом все змінилося. Вболівальник Орлів Меттью Сіммонс швидко спустився сходами, щоб сказати Еріку кілька ласкавих слів. Що ж говорив фанат Королю: "Вали на…, ти французький покидьку! У…й в Францію, мудило!". Також Сіммонс назвав маму Еріка французькою повією.
Згодом фанат виправдовувався, начебто нічого такого не говорив. Я сказав йому лише: "Щось ви рано сьогодні зібралися прийняти душ, містере Кантона". Природно, що Меттью ніхто не повірив. В цій ситуації не було нічого особливого. Подібний гарячий прийом часто чекав Еріка на Елланд Роуд, Мейн Роуд чи на Енфілді.
"Провокації були завжди. Люди повторюють подібні речі мільйон разів, але якогось дня ти перестаєш з цим миритися. Чому? Це не залежить від сказаних слів. Важливим є лише твоє самопочуття в даний момент. Якогось дня ти пускаєшся берега, хоча слова такі самі, які ти вже чув мільйон разів. Немає пояснень, чому саме тоді ти реагуєш. Якби я зустрів того хлопця в інший день, все трапилося б зовсім по-іншому, навіть якби він сказав те саме. Життя – така дивна штука", – розповідав Кантона.
Як відреагував Король Ерік? Він перестрибнув рекламний щит та накинувся на Сіммонса. Форвард ногою вдарив фаната в груди, а потім додав ще два потужні хуки кулаком. Камери все бачили.
Протягом тижня перформанс Еріка практично цілодобово крутили на британських телеканалах. Фергюсон підрахував, що протягом наступних двох днів удар Кантона показали аж 93 рази. "Це відео демонстрували частіше, ніж свого часу запис вбивства Джона Кеннеді", – заявив шотландець.
Власники Sky Sports задоволено потирали руки. Число їх абонентів протягом кількох тижнів росло в геометричній прогресії. Вболівальники не хотіли пропустити нові "подвиги" Еріка та його колег. The Sun присвятила скандальному інциденту 12 сторінок. А Daily Telegraph навіть довелося приготувати дві обкладинки. Видання не могло проґавити 50-річницю звільнення Освенціма. Але й Ерік також заслуговував першої шпальти. The Mirror стверджувала, що "тієї ночі футбол помер від ганьби", а на останній сторінці видання опублікувало статтю з заголовком: "Це кінець для безумця?" Express також не ловив гав. В ньому красувався заголовок: "Абсолютний бандитизм перед дітьми". BBC Nine O’Clock News продовжила цю тему, запитавши десятки школярів, що вони думають про вчинок Еріка.
Слава Кантона сягнула небес. Француз й раніше не скаржився на брак популярності. Проте це не йшло ні в яке порівняння з тим, що відбулося після удару кунг-фу. Тепер Еріка могла впізнати будь-яка господарка. "Я пам’ятаю, що тоді мій маленький будинок настільки сильно оточили журналісти, що в середину практично не потрапляло сонячне світло", – згадував Ерік.
Журналісти ще протягом кількох тижнів смакували цю гарячу тему. Рой Гаттерзлі стверджував, що це найжахливіша подія, яку ми бачили на британських футбольних полях. Очевидно, що родини 96-ти загиблих на Гіллсборо з ним не погодилися. Браян Клаф відреагував в своєму стилі, запропонувавши каструвати француза.
Але не всі лаяли Еріка. Так, журналіст The Independent Річард Вільямс писав: "Єдина помилка Кантона полягала в тому, що він перестав бити хулігана. Чим більше ми довідувалися про містера Меттью Сіммонса, тим більше напад Кантона видавався справедливим". Комік Нік Генкок, який ненавидів Червоних дияволів, не шкодував компліментів на адресу Короля: "Це було краще, що трапилось в цьому сезоні. Блискучий епізод". Форвард Арсенала Іан Райт щиро зізнався, що "заздрив Еріку".
Наприкінці березня Кантона викликали до суду. Вирок був дуже суворим. Кантона навіть отримав два тижні за ґратами. Очевидно, що юристи МЮ не могли допустити такого сценарію. Вони недарма їли свій хліб та миттєво добилися заміни ув’язнення громадськими роботами. Після завершення розправи француз вирушив на прес-конференцію. Кантона ретельно готувався до неї разом з одним з кращих адвокатів Дияволів Морісом Воткінсом.
Ерік налив собі склянку води та видав фразу, яка шокувала усіх: "Чайки летять … Потім Король зробив театральну паузу та додав…"за траулером, тому що сподіваються, що сардини викинуть в море". Після цього форвард встав та вийшов. "Під час підготовки до зустрічі з журналістами Ерік записав свою промову на листку паперу. Шкода, що цей аркуш потім загубився. Мабуть, це одна з найцінніших загублених реліквій Юнайтед", – згадував юрист.
Ці слова були не лише найоригінальнішою відповіддю футболіста, а й стали назвою кількох книг. Кілька місяців радіопередачу з такою назвою крутили у Великобританії. Значення цієї фрази інтерпретували та аналізували серйозні вчені та критикували ті, хто вороже ставився до МЮ. Коли Ніка Генкока попросили на телебаченні прокоментувати слова француза, той лаяв Еріка в стилі Сіммонса майже півгодини. У 2014 році актор Шая Лабаф повторив крилату фразу Еріка й покинув скандальну прес-конференцію, присвячену фільму Ларса фон Трієра "Німфоманка". Кантона так пояснив власні слова: "Я тоді просто грав. Я був учасником драми, в якій був головним актором".
Кілька членів правління Юнайтед вважали, що цього разу Ерік перейшов межу, а тому з ним потрібно розірвати контракт та відпустити на усі чотири сторони. Звичайно, якби мова йшла про простого смертного, а не про Короля, то боси Червоних дияволів скинули б, мов непотрібний баласт гравця, який поставив величезну пляму на білосніжній репутації клубу.
Проте, зваживши всі за і проти, МЮ вирішив не робити різких кроків. Зрештою клуб дискваліфікував Еріка до кінця сезону та покарав штрафом в розмірі 10 800 фунтів (дві тижневі зарплати форварда). Футбольна Асоціація продовжила бан Короля до жовтня та стягнула з нього ще 10 000 фунтів. Вороги Червоних дияволів не упустили нагоду вколоти Юнайтед: "Їм знадобилося аж 36 годин, щоб здогадатися дискваліфікувати Кантона? Які ж вони ідіоти!"
Фергюсон ж відчував, що МЮ вкотре кинули. За кілька тижнів до інциденту з Кантона гравець одного з нижчих дивізіонів, котрий зламав щелепу фанату, отримав лише двотижневу дискваліфікацію. Щоправда, за таке суворе покарання сер Алекс також має подякувати й бунтівному французу. Виступаючи перед дисциплінарним комітетом FA Ерік "забув" попросити вибачення в хулігана, натомість форвард прохав пробачити його повію, з якою він провів минулу ніч.
Преса встигла поховати Кантона: "Це кінець його кар’єри в Англії. Невдовзі Ерік, підібгавши хвоста, втече до Франції". Фанати Червоних дияволів підтримували опального форварда. "Ми хотіли показати Еріку, що ми завжди будемо разом з ним, незважаючи ні на що. Це була боротьба МЮ проти решти світу", – писав журнал вболівальників Red Issue.
"Адвокати" Кантона дзвонили на радіо й телебачення та вставляли свої п’ять копійок на захист форварда: "Вистачить обливати брудом Короля Еріка". В Інтернеті, котрий тоді перебував в зародковому стані, фанати також давали гідну відсіч критикам Кантона. Тоні Вілсон з голубих екранів не втомлювався пояснювати, що нападник не зробив нічого кримінального: "Поведінка Еріка в тому епізоді була типовою для мешканців Манчестера. Ніхто не грав так як він і ніхто не міг його поважати, як ми. В нас була ідеальна хімія з Королем. Це унікальний випадок в історії футболу".
Втрата Кантона стала фатальною для МЮ в сезоні 1994/95. Червоні дияволи не змогли в останньому турі здолати Вест Гем та задовольнилися лише сріблом. Фінал Кубка Англії став ще одним розчаруванням для фанатів Червоних дияволів. Хлопці Фергюсона поступилися Евертону.
Песимістично налаштовані вболівальники думали, що Король не повернеться. Протягом 248 днів "канікул" Ерік неодноразово погрожував залишити "Олд Траффорд". Тоді форвард переживав вкрай непрості часи. Він вдарив репортера ITN, який зазняв вагітну дружину Кантона в бікіні під час відпустки на Карибах. До речі, за цей вчинок ніхто не сказав на адресу Еріка жодного поганого слова. Фергюсон також змирився з переходом свого лідера в Інтер.
Але тут на сцену, вкотре вийшла жінка, яка відіграла величезну роль в сучасній історії Червоних дияволів, дружина сера Алекса, Кеті. "Це не схоже на тебе. Ти ж не звик так легко здаватися. Особливо в боротьбі з владою". Після цього діалогу Фергі помчав до Франції, щоб переконати Кантона відмовити італійським зміям-спокусникам (Інтер обіцяв форварду платити в 5 разів більше, аніж в Манчестері). Алекс доклав величезних зусиль, щоб не потрапити на очі журналістам в Парижі.
Власник ресторану, в якому зустрічалися Кантона та Фергюсон, погодився зачинити свій заклад для інших відвідувачів. "Ті години, які я провів в компанії Еріка в безлюдному ресторані, насолоджуючись відмінною їжею та вином, стали однією з найкорисніших справ, які я зробив на своїй дурнуватій роботі. Адже я переконав Еріка залишитись в МЮ", – розповідав тренер.
1 жовтня 1995 року – знаковий день в історії Червоних дияволів. Тоді відбулося повернення короля. "Мене покарали за те, що я накоїв. Я повністю випив свою гірку чашу. Тепер настала черга когось іншого", – лаконічно прокоментував Кантона своє повернення. В дебютному матчі після вимушеної паузи він одразу забив в ворота Ліверпуля. На післяматчевій конференції Ерік зазначив: "Я граю з запалом та пристрастю. Інколи вони вилазять мені боком. Але без них я б ніколи не був тим гравцем, якого ви любите".
В історії з Еріком часто забувають про жертву Кантона, Меттью Сіммонса. А дарма. Він виховувався без батька. А в дитячому й підлітковому віці часто потрапляв в неприємності. У 1992 році Меттью вперше опинився під пильним поглядом Феміди, коли намагався пограбувати АЗС в Кройдоні. Він напав на її працівника уродженця Шрі-Ланки Льюїса Раджанаягама, використовуючи в якості зброї величезний гайковий ключ.
"Я був смертельно наляканий. Думаю, що він хотів мене вбити. Якби я не відхилився, то він поцілив би мені в голову. І стовідсотково проламав би мені череп", – розповідав постраждалий. На початку 1990-х Меттью був членом кількох крайніх правих націоналістичних угруповань. Коли бос Сіммонса 26 січня прочитав про "подвиг" свого підлеглого в одній з газет, він одразу вказав йому на двері. Він не хотів бачити в своєму колективі паршиву вівцю. З таким резюме Меттью виявилось вкрай непросто знайти роботу. Хоча тепер практично кожен знав Сіммонса, він так і не зміг отримати майже ніякого зиску від цієї "слави". Часто хуліган навіть страждав через неї. В деяких пабах його відмовлялися обслуговувати та кожен фанат МЮ хотів набити йому пику.
На судовому процесі в справі Кантона, де він був постраждалою стороною, Меттью вкотре "відзначився". Хуліган кілька разів образив суддю. За це Сіммонса на добу кинули за ґрати та оштрафували. На черговому процесі, де хулігана звинувачували в тому, що він спровокував та образив Кантона, той вкотре видав яскраве шоу. Коли засідання суду наближалося до фінішу й прокурор зачитував обвинувальний вирок, фанат перестрибнув лавку, підбіг до прокурора та вирубав його ударом, якому, мабуть, позаздрив би сам Кантона. Інколи історія має специфічне почуття гумору.
Через кілька років The Sun спробувала реанімувати "труп" Сіммонса. Вони знову вирішили нагріти руки на справі, яка дала їм фантастичні прибутки в 1995-му. "Давайте розповімо про долю того другого, адже про Кантона й так всі все знають", — подумали писаки. Проте цього разу любителі брудної білизни прорахувалися. Меттью одразу заявив: "Я говоритиму лише за гроші. Якщо не буде гонорарів, я мовчатиму, наче риба". The Sun погодилась задовольнити усі фінансові апетити Меттью. Щоправда, дещо схитрувала. Вона заплатила йому лише аванс, а решту пообіцяла віддати вже після того, як матеріали будуть опубліковані. Мабуть, не варто писати, що решти суми хуліган так і не отримав.
Навіть знаючи, яким негідником був фанат, його зізнання дійсно чіпляють за душу:
"Щодня я спокутую вину за те, що накоїв 25 січня 1995 року. Можна сказати, що я досі відчуваю на собі важку бутсу Кантона. Від мене відвернулися не лише друзі та знайомі, а й власна родина. Вони стверджують, що я постійно ганьбив їх. І вони більше не хочуть мати нічого спільного зі мною. Крістал Пелас одразу анулював мій абонемент. Вони так і не пробачили мені. І я не можу потрапити на Селхерст Парк. Я все частіше почав заглядати до пляшки. Потім від мене пішла дружина та забрала з собою нашу дитину. Кантона – негідник. Я ніколи не говорив тих слів на його адресу. Він збрехав. Самі подумайте. Коли Еріка вилучили, на стадіоні лунав гучний свист. Як він щось міг почути? Звідки взялося це звинувачення проти мене? Від нього. Кантона зруйнував моє життя".
Якщо вірити Меттью, через кілька днів після інциденту, він зателефонував серу Алексу. "Чи я хотів вибачитися? Ні. Я не пам’ятаю, про що думав, коли вирішив подзвонити в офіс МЮ. Мабуть, я просто шукав нагоду розрядити обстановку. На жаль, тоді ніхто не підняв слухавку". На жаль, Меттью не зробив ніяких висновків. Та продовжував пускати своє життя під уклін. Син підріс та став гравцем місцевого футбольного клубу. Батько пристрасно вболівав за свого нащадка. Але як показував попередній досвід, коли Меттью на твоїй стороні – чекай біди. В серпні 2010 року після одного з матчів, він вибіг на поле та побив Стюарта Купера, який колись тренував його сина.
Меттью завдав кілька ударів наставнику по обличчю, руках та грудях. Внаслідок зустрічі з кулаками хулігана в Стюарта залишились садна та синяки. Також Сіммонс розквасив тренеру носа. "Чому ти вигнав мого сина з команди, покидьку? Прокричав він до мене, а тоді накинувся з кулаками", – говорив тренер. Він дуже добре знав Сіммонса, котрий постійно пив йому кров, тому вирішив не панькатися з Меттью й подав на нього до суду. Хуліган стверджував, що не бив Стюарта. "Це не я завдав Куперу тих ударів. Я чув, що йому добряче дісталося на основному місці праці, в магазині. Стюарт щось не поділив з одним з покупців. Але я дуже радий, що Купера добряче віддубасили. Адже, цей з дозволу тренер, вигнав мого сина зі своєї команди. А знаєте за що? Стюарт стверджував, начебто в мого сина погана спадковість", – захищався Меттью.
Можливо, цього разу фанат говорив напівправду. В 2004 році батьки кількох дітей з команди Стюарта принесли йому газету, в якій розповідалося про протистояння Меттью з Кантона на Селхерст Парк. Вони висловили певні побоювання щодо містера Сіммонса. Й через кілька місяців син Меттью вилетів з команди. Судді не повірили татові. Меттью отримав два роки умовно, 150 годин громадських робіт та мав заплатити штраф в розмірі 3 000 фунтів. "На будь-якому рівні в футболі немає місця побідній поведінці. Ви вкотре довели, що схильні до хуліганських вчинків. Не важко простежити зв’язок між тим, що Ви зробили з тренером і тим, що Ви зазнали в 1995 році. Але з однією суттєвою різницею, Вас ніхто не провокував", – зазначив суддя.
Через багато років Меттью згадував проклятий для нього матч: "Я сидів на головній трибуні Селхерст Парк. Я йшов в туалет, аж раптом побачив, що перед Кантона запалили червоне світло. Оскільки я вже встав з крісла, то коли побачив Еріка, що наближався, вирішив спустися вниз. Я не намагаюся виправдатися, проте істина часто буває на поверхні. Я просто опинився не в тому місці, не в той час. Звичайно, моя поведінка була ідіотською, але не кримінальною. А за неї мене розіпнули, потім зняли з хреста й четвертували".
Ерік також не забув Сіммонса. В інтерв’ю Кантона часто запитували: "Який найкращий епізод в моїй кар’єрі? В мене було багато класних моментів. Але особисто мені найбільше подобається той, коли я вибив лайно з хулігана. Я зовсім не шкодую через цей свій вчинок. Той вболівальник – пересічний хуліган і йому дісталося по заслузі. Я шкодую лише за тим, що не врізав йому сильніше. Я вдарив хулігана не лише тому, що жадав покарати негідника. Я хотів розважити наших фанатів. Проте не варто брати з мене приклад. Шипи набагато краще пасують для копання м’яча, аніж людей".
До речі, Король ніколи не персоналізував Меттью, хоча чудово знав його ім’я. Футболіст постійно називав його "хуліган". Протягом останніх кількох років Меттью працює муляром, а у вікенди ходить на матчі. Найчастіше Сіммонс підтримує Челсі та Фулгем. Він намагається уникати пабів, адже досі боїться зустрітися там з людьми, які добре пам’ятають 25 січня 1995 року.
Володимир Войтюк, Football.ua
