Виктор Грачев опасается за Украинский футбол

Екс-гравець донецького «Шахтаря» вбачає в новому віянні вітчизняного футболу серйозну небезпеку для збірної України

— Вікторе Олександровичу, хотілося б обговорити з вами одну особливість вітчизняного футболу на прикладі складу донецького «Металурга», а саме — стратегічного поділу українців та легіонерів за ланками. Із чотирнадцяти гравців півзахисту та нападу цієї команди є всього один українець — опорний півзахисник Василь Прийма. Вам не здається, що ця концепція — нове віяння нашого футболу?
— Так, висновок можна зробити саме такий. А в «Металурзі» вже минулого сезону можна було помітити, що захисну ланку тренерський штаб намагався сформувати суто з українців. Гадаю, якби не травма того ж В’ячеслава Чечера, то переважно бачили би п’ятірку вітчизняних футболістів, чиї дії спрямовані на захист власних воріт: одного, власне, в рамці, а чотирьох — в обороні. Причин цьому насправді є кілька, й далі зробимо припущення, які саме. Проте, як факт, можна констатувати одне (що відразу спадає на думку): від того, що клуби поступово схиляються до такої концепції, дуже страждає збірна України. У ній середня ланка й лінія атаки — то переважно футболісти «Динамо» й «Дніпра». Натомість із «Шахтаря» маємо, перепрошую, півтора гравця: Степаненка, який також передовсім руйнує чужі атаки, та запасного в Донецьку Марко Девича.

— Автором такого винаходу можна вважати Мірчу Луческу, який давно привчив, що українці в «Шахтарі» грають лише у воротах, центрі захисту й опорній зоні? Настав час, коли таку стратегію успадковують інші тренери?
— Те, що новатором такої схеми в Україні став саме Луческу, як на мене, є фактом. Причому, винайшов він це, гадаю, не тому, що із самого початку мав такий намір — Луческу до цього прийшов із часом, це був збіг об’єктивних обставин, що підштовхнули його до такого кроку. Передусім, позначився той факт, що до тактично складної, атакувальної та видовищної гри «Шахтаря» українців легше привчити саме з позицій захисників, де їхні функції в різних командах відрізняються менше, ніж у півзахисті чи нападі.

— Справа в нашому футбольному менталітеті? Захищатися нам завжди було простіше, ніж атакувати?
— Не знаю, чи річ у менталітеті, але ще з радянських часів, із шістдесятих років минулого сторіччя, в Україні, наголошую, завжди були воротарі й захисники високого європейського рівня, і я маю на увазі не лише «Динамо». А ось нападники такого ґатунку розкривалися нечасто. Сильні захисники завжди були характерною ознакою нашого футболу. Це — традиція.

— До речі, про «Динамо»: з приходом Селіна, поверненням Люльки та продажем іноземних захисників цей клуб теж на шляху до такої концепції? Чи в цьому випадку має йтися радше про глобальну українізацію команди?
— Думаю, доцільніше говорити про перший варіант. Олегові Блохіну треба повна дисципліна в захисті й абсолютне порозуміння з гравцями цієї ланки. Адже все у футболі починається саме з неї.

— Така концепція «Шахтаря» і відтепер «Металурга» — наслідок, приміром, кризи серед українських футболістів атакувального спрямування, яку відчуває на собі й національна збірна? Зрештою, в тому ж «Металісті» також українці переважно лише захищають ворота.
— Звичайно, наслідок кризи. В Україні індивідуально сильних футболістів можна полічити на пальцях однієї руки. У нас лише говорять усі, мовляв, отой перспективний чи інший, називають когось суперфутболістом. Але, як правило, все завершується розмовами, ніхто з цих «перспективних» згодом не розкривається. А суперфутболістів у нас було всього двоє: Олег Блохін і Андрій Шевченко, й на такі речі треба дивитися об’єктивно. Чи ви назвете гравців групи атаки з українським паспортом, яких купили європейські гранди за останній час у наших клубів? У вихованні таких футболістів у нашій країні відчувається суттєвий збій, і це серйозне запитання до дитячих тренерів. Нині ж лише варто з’явитися хоч одному виконавцю з якісним дриблінгом чи технікою — все, починаємо тішитися! А, власне, з чого?

— На ваш погляд, через оці недопрацювання інші клуби також поступово перейдуть до такого розподілу гравців за національністю й амплуа?
— Не виключаю такого розвитку подій, однак якщо говорити про клуби-середняки, то тут варто пам’ятати ще й їхні фінансові можливості. Та й бачення футболу в усіх відрізняється. Бачте, якщо дехто запрошує нападників із Македонії чи Люксембургу, значить, для чогось їм це потрібно, таким вони бачать свій стратегічний розвиток. Але те, що нині концепція «Шахтаря» є багато в чому оптимальною, доводять результати цієї команди. Отож видозміни в «Металурзі» — зрозумілі й логічні.

Анатолій ВОЛКОВ, «Український футбол»