Сергей Серебренников: "Я не против вернуться в Украину"

— Сергію, за останньою інформацією, яку вдалося знайти про вас у Всесвітній павутині, ви очолюєте клуб другого бельгійського дивізіону «Руселаре».

— Це застарілі дані. Уже давно не головний тренер «Руселаре». Торішнім літом мої шляхи із цим клубом розійшлися, і відтоді шукаю варіанти продовження кар’єри. Поки в творчій відпустці.

— У «Руселаре» не було можливості залишитися?

— Я три роки віддав цьому клубу, але в мене завершився контракт, і після переговорів із керівництвом дійшли згоди, що не будемо продовжувати співпрацю. Звичайно, було трохи прикро, але це нормальна ситуація, до якої повинен бути готовий будь-який тренер.

— Є якісь намітки щодо продов­ження кар’єри?

— Розглядаю деякі варіанти, але не можу сказати, що є щось конкретне.

— Ви в Бельгії з 2002 року. Не плануєте переїжджати з країни?

— Я міцно осів у Бельгії, тут мій дім, моя сім’я, але робота тренера — інтернаціонально-міжнародна, тож не знаєш, де будуть зацікавлені в твоїх послугах. Отож не виключаю варіанту, що буду застосовувати свої знання й в іншому місці.

— Не думали зайнятися чимось іншим, не пов’язаним із футболом?

— Ні. Я все життя у футболі, багато виступав на серйозному рівні, працював із багатьма знаними тренерами, тож, сподіваюся, мій дос­від не пропаде дарма.

— Мабуть, більше уваги стали приділяти сім’ї?

— Так, надолужую час, коли мало бачився з родиною. У мене дві доньки — старша Ганна закінчує університет, молодша Марія вчиться у школі. Од професіонального спорту вони далекі, але займаються у своє задоволення.

— Не так давно Олег Лужний, який повернувся з Англії, заявив, що треба використовувати навички наших фахівців, які попрацювали в Європі. Якби вам надійшла пропозиція з України, як відреагували би?

— Не хотів би говорити в загальних рисах. Якщо з’явиться якийсь гідний варіант, чому б і ні? Я не проти повернутися в Україну.

— Багато ваших одноклубників по «Динамо» задіяні у структурі клубу. Чи погодилися би працювати з дітьми?

— У принципі, я цього не вик­лючаю. Але жити в Бельгії й їхати працювати з дітьми в Україну на сьогодні не дуже приваблює. Підкреслюю, саме нині.

— Користуєтеся послугами агента?

— У мене був агент, але на сьогодні стараюся своїми силами вирішити це питання.

— Не жалієте, що стільки пограли, а про вас не згадують?

— Чому не згадують? Пропозиції є, просто треба, щоби вони влаштовували всі сторони. Це природна ситуація, йде пошук компромісного рішення. Як футболісти бувають без команд, так і тренери. На мій погляд, краще якийсь час провести без роботи, ніж погоджуватися на непривабливий варіант. Ситуація не якась екстраординарна. Потрібне терпіння. Думаю, без діла не залишусь.

— Недавно збірна України невдало протистояла іспанцям. Пам’ятаєте, як 2003 року ви в рідних стінах поділилиочки з Іспанією?

— Отой поєдинок добре запам’ятався. Ми спочатку вели в рахунку, потім поступалися — 1:2, і на останній хвилині Олександр Горшков неймовірним ударом зрівняв рахунок. Але поїхали в Іспанію й програли — 1:2. Тоді іспанці вирізнялися сильною командною грою, й мали в складі безліч зіркових виконавців. Чого вартий лише Рауль, який завдав нам чимало клопоту.

— Із тих часів і донині ворота збірної Іспанії захищає Ікер Касильяс. У чому запорука його довголіття?

— Голкіперам у
цьому плані простіше. Є багато прикладів, зокрема Олександр Шовковський, Джанлуїджі Буффон, отой же Касильяс. Очевидно, вони не «на-
ситилися» футболом, досі мають велике бажання грати. Звісно ж, так довго виступати на високому рівні допомагає професіональне ставлення до роботи.

— Із того складу нашої збірної досі грає Анатолій Тимощук. Як думаєте, не пора йому дати дорогу молодим виконавцям?

— Тимощука можна лише похвалити за таке прагнення продовжувати кар’єру. Уважаю, його досвід корисний для збірної. А давати дорогу молоді чи віковим виконавцям — це вирішувати тренерському складу. Якщо вони бачать, що Тимо­щук чи хтось інший зі старожилів може бути корисним команді, то чому ні?

— Незабаром «Дніпро» зустрічатиметься у чвертьфіналі Ліги Європи з «Брюгге», де ви багато років виступали. Чим бельгійці виокремлюються?

— Після того, як «Брюгге» очолив Мішель Прюдомм, команда змінилася на краще. До цього в них був безлад із тренерами, гравцями. Зате останнім часом колектив демонструє стабільність. На моє переконання, Прюдомм — дуже кваліфікований наставник, із яким бельгійці почали показувати організовану гру й досягати гідних результатів. Зараз на «Брюгге» приємно дивитися. Вид­но руку тренера, дії команди набули певного стилю. Це доволі міцна команда зі збалансованою грою в атаці й обороні. Виконавці тактично навчені, діють дисципліновано та завзято.

— Кого із футболістів варто остерігатися?

— У «Брюгге» немає яскраво виражених лідерів. Із-поміж інших виокремлюються нападник Том де Суттер, який зараз перебуває у чудовій формі, та Ліор Рафаелов, який любить підключатися до атак із глибини. Є молодий перспективний форвард Мамаду Оббі Уларе. Це фізично потужний гравець, проти нього складно грати. Він не зав­жди потрапляє до складу, але коли виходить на поле, становить небезпеку. Крайні нападники дуже швидкі — Хосе Іск’єрдо, дуже цікавий гравець, переважно грає на лівому фланзі атаки, та бразилець Феліпе Гедоз, який діє праворуч, щоправда, не завжди виходить на поле. Але це креативний виконавець, і, коли його випускають, здатний урізноманітнити гру команди. Також на правому фланзі можуть зіграти Тюр Діркс і Нікола Сторм.

— У них є вразливі місця?

— Одверто слабких місць у «Брюгге» немає. Як у всіх команд, бувають помилки в обороні. Це не «Барселона» й не «Баварія». Якщо ж подивитися на статистику, бельгійці небагато пропускають.

— А що скажете про їхнього голкіпера?

— За це не варто перейматися. У «Брюгге» дуже хороший воротар — Метью Раян. Йому 23 роки, він гравець збірної Австралії й уже тривалий час основ­ний голкіпер бельгійців. Попри свій невисокий, як для воротаря, зріст (181 см), Раян — одна із зірок цієї команди. Йому пророкують непогане майбутнє.

— Удома й на виїзді «Брюгге» діє по-різному?

— У них немає якоїсь суто виїзної чи домашньої моделі. Передусім, підо­пічні Прюдомма відштовхуються від суперника. У цьому плані наставник бельгійців показує, що він фахівець високого рівня.

— Кому віддаєте перевагу у цьому протистоянні?

— У «Дніпра» цікавий і, водночас, непростий суперник — це 100 відсотків. Але «Брюгге» — не топ-клуб, із ним можна грати. Думаю, шанси на загальний успіх майже рівні.

— Андрій Воронін якось казав, що ніяк не міг зрозуміти німців, навіть знайомих, які їдуть із вами в машині, а потім телефонують у поліцію й розказують, що ви за кермом по мобілці розмовляєте. Ви до чогось не можете звикнути в Бельгії?

— Є певні нюанси, все-таки треба народитися бельгійцем, аби повністю комфортно тут почуватися. Але за довгі роки починаєш багато чого розуміти й звикати до багатьох моментів.

— Не ностальгуєте за рідною домівкою?

— Ні в Росії, ні в Україні не маю житла, мені немає куди повертатися. Я вже більше 12 років у Бельгії. Тут адаптувався і ностальгії в мене немає.

— У бельгійців є чого повчитися?

— Безумовно, їхній організованості, впорядкованості. Тут усталений спосіб життя, все стабільно. Це норми, на яких тримається вся Європа. І мені це подобається.

— Спілкуєтеся з кимось із колишніх знайомих по чемпіонату Бельгії, наприклад, з Олегом Ящуком? Як у нього справи?

— Так, із Олегом підтримуємо стосунки, періодично зідзвонюємося. У нього все гаразд, працює в академії «Андерлехта», каже, що робота цікава, й він нею задоволений.

— Зараз на видноті Віктор Скрипник у «Вердері». Про нього щось кажуть у Бельгії?

— Тут більше своїми опікуються. Читаю про Скрипника в українських ЗМІ, там про нього багато пишуть. І, маю сказати, заслужено.

— Для вас призначення Скрипника стало несподіваним?

— Не скажу, що я пильно стежив за «Вердером». Знав, що Скрипник давно працює в клубі, тож щиро зрадів за земляка, в якого з’явився шанс проявити себе в іменитій команді в одному з найсильніших чемпіонатів Європи. І головне, що він зміг покращити результати, витягнув команду з підвалу турнірної таблиці.

— У «Динамо» до вас щільно причепилося прізвисько Серебро. Як вас кликали в Бельгії?

— У Києві справді часто називали Серебром. У Бельгії прізвиська дуже рідкісні, називали й називають по імені.

— Для бельгійців, мабуть, складно писати чи вимовляти ваше прізвище. Із цим були казуси?

— Так, моє прізвище складне для бельгійців, і не всі можуть його вимовити, а ті, хто можуть, неправильно ставлять наголос.

— Наостанок хотів запитати про Віктора Серебряникова, який недавно спочив. Вас не плутали, взагалі, якось перетиналися з ним?

— На жаль, із легендарним Серебряниковим особисто не був знайомий, але багато про нього чув. Нас не плутали, оскільки велика різниця у віці, іноді тільки запитували, чи не родичі ми.

Источник: Украинский футбол