Йожеф Сабо: «Лучший легионер? Это Дарио Срна»

Футболіст року: Андрій Ярмоленко.

Йожеф Сабо: — Якби ваша газета знайшла час і бажання, щоби взяти в мене варіанти найліпших, то ви побачили би там на першому місці саме динамівця. Якщо стисло: він був об’єктивно нашим «№ 1» упродовж 2014-го: сильно, порівняно стабільно, часом ефектно відіграв як на внутрішньому рівні, так і на міжнародному. Чому такий відрив між ним і Коноплянкою? А чому тут дивуватися? Євген, за моїми спостереженнями, регресує вже не перший рік. Можливо, хлопчині задурили голову чутки про інтерес до нього з боку «Ліверпуля», «Інтера»… Плюс до того, він справді переріс рівень УПЛ, йому нецікаво тут грати. Гадаю, визначальною стала осінь: Євгенові за неї треба ставити «незарах» — на противагу Андрієві.

Воротар року: Денис Бойко.

Й. С.: — Знову-таки: поцікавившись у мене, ви отримали би підтвердження ваших підсумків, я так само голосував би за дніпрянина. По-перше, він за цілий рік пропустив хіба що два-три матчі в клубі, здається, жоден інший наш кіпер не може таким похвалитися. По-друге, він, можна сказати, був не надто ефектний, але ефективний, стабільний, граючи більш-менш добротно на всіх фронтах. Натомість П’ятов, як ми пам’ятаємо, навесні рідко грав, у чемпіонаті часто не виручав, підтверджуючи клас тільки поєдинками за рубежем — у складі «Шахтаря» та національної команди. На мою думку, цим він і поступився Бойку: останній, здається, не ділить для себе матчі на важливі та прохідні, йому байдуже, де й із ким змагатися.

Легіонер року: Луїс Адріано.

Й. С.: — Отут якраз я з вами не погоджуся! Мій варіант найкращого — Срна. Адже хорват уже багато сезонів виступає вражаюче рівно, в нього настільки високі вимоги до себе, він настільки професійно ставиться до справи, що таких за історію нашої першості набереться не більше десятка. Мабуть, одноклубник-нападник випередив його тим, що був яскравіший: навесні Адріано став найкращим бомбардиром УПЛ, восени бив голеві рекорди Ліги чемпіонів і клубні «Шахтаря». Цим він, підозрюю, підкорив прихильність ваших респондентів. Утім, наголошую: мені видається, що важливіше — провести календарний рік без жодного невдалого матчу, ніж забити сім м’ячів найслабкішій команді групового етапу євроліги.

Тренер року: Сергій Ребров.

Й. С.: — Тут узагалі без варіантів. По-перше, виграв для клубу перший за три роки офіційний трофей. По-друге, його «Динамо» пішло на зиму лідером чемпіонату, маючи п’ятиочковий відрив од «Шахтаря» та восьмиочковий — од «Дніпра». По-третє, в групі Ліги Європи «блакитно-білі» виграли в усіх зустрічах, окрім однієї. По-четверте, реформував гру команди, зробивши її сучаснішою та… зрештою, просто поставив саму гру! По-п’яте, в нього в колективі порядок. Здобутки Реброва не можна навіть зіставляти з Вернидубовими: ви подивіться в таблицю — де кияни, а де луганці; в перших усе більш-менш рівно, другі можуть виграти в дніпрян, а перед тим бездарно поступитися полтавцям. У цій номінації не було конкуренції.

Коментатор року: Віктор Вацко.

Й. С.: — Ситуація аналогічна попередній: мій колега по телеканалу нині абсолютно вищий в Україні. Він розуміється на грі, працьовитий, багато готується до кожного матчу, його цікаво слухати. Молодшим колегам Вацка доведеться професійно зростати ще кілька років, аби підтягнутися до нього. Кажуть, мовляв, якби з України не виїхав Розанов, саме він, удруге поспіль, переміг би. Не знаю… У моєму розумінні, це взагалі нерівноправні постаті: за всієї поваги до Юрія, вважаю, що Віктор набагато сильніший за нього. Ось на кого треба орієнтуватися молоді, якої так багато у вашому коментаторському списку. Орієнтуватися, зокрема, на різноплановість: Вацко однаково добре коментує УПЛ, бундеслігу, вітчизняні збірні команди.
Источник: Украинский футбол