Михаил Фоменко: «Хорошо, что есть из кого выбирать»

Звично беземоційний наставник націоналки стриманий в оцінках — людей та їхніх учинків.

— Михайле Івановичу, другий день зборів минув традиційно?

— Так, плани не змінюємо: сьогодні (інтерв’ю записано у вівторок. — В.Б.) переглянули наш останній матч — із Македонією, а завтра почнемо опрацювання кількох ігор Люксембурга.

— Як реагували підопічні, дивлячись на себе місячної давнини?

— (Після паузи). Нормально. Усе це робочі моменти.

— У нас незвичний травмопад, ось вилетіла майже вся центральна ланка оборони…

— Справді, подібного вже й не згадаю… Вилетів Ракицький, не може грати Кучер, є проблеми в Хачериді. Замість них викликали Пилявського та Вернидуба, добре, що є з кого обирати.

— Кажуть, працювати треба також у альтернативному напрямі: ось динамівець Данило Сілва любить Україну, тримає руку на серці впродовж виконання нашого Славня…

— (Незадоволено). Ви знову на тему натуралізації! Казав і повторюю: кожен процес має проходити природно. Показовий випадок — Едмар: людина захотіла стати громадянином нашої держави, прийняла громадянство, зголосилась грати за національну команду, і що? Отримала те, до чого прагнула. Нічого подібного з боку його київського земляка немає.

— Ще трохи щодо складу: є шанси нарешті дебютувати воротареві Бойку? Досі він виступав за збірні всіх рівнів, окрім головної.

— Ви колись чули від мене, мовляв, у Петренка, Бондаренка — шанси є, а ось у Гончаренка — ні, в жодному випадку?! Не чули? Така ж ситуація щодо Дениса.

— Зрозуміло. Рік тому ви зізнавалися, що користуєтесь Інтернетом, зокрема читаєте звіти моїх колег про зустрічі вашої команди. Бачили, що писали про поєдинки з Македонією та Білоруссю?

— Не бачив, на жаль, чи на щастя. Із вашого тону відчуваю — писали недобре.

— Основний меседж зводиться до того, що ви, порівняно з 2013 роком, стали набагато консервативнішим — і в кадрах, і у стилі дій.

— (Зітхаючи). Як кажуть, у вільній країні кожен має право на свою думку. Я консервативний по-своєму, ви та ваші колеги — по-своєму. Знаєте, у чому проявляється журналістський консерватизм? У тому, що представники вашої професії пишуть одне й те ж, одне й те ж, одне й те ж…

— Тоді я знову — «про одне й теж»: чому Україна грає товариські матчі майже завжди зі слабкими командами — Литва, Молдова, Нігер, раніше Узбекистан…

— Бо сильні збірні, так звані гранди світового футболу, не хочуть сюди їхати. Тим паче, сьогодні, коли наша держава має негативну репутацію.

— Але ж можна домовитися про зустрічі за рубежем!

— Можна, проте доведеться платити велику суму, в кілька разів більшу, ніж за домашній поєдинок.

— Ось саме до цього я вас і підводжу: вже давно говорять, що такі наші проблеми — від скупості п. Лашкула, боса компанії «Україна футбол Інтернешнл».

— То не моя парафія, я в таке не вникаю. Із мого боку все відбувається так: із моїми колегами по штабу вирішуємо, коли й з ким нам бажано зустрітися, подаємо відповідні запити до згаданої вами компанії, а потім діємо залежно від відповіді.

— То чи задоволені ви роботою «УФІ»?

— Без коментарів…
Источник: Украинский футбол