Эксперт: «Внимание! Разыскивается 24-летний армянин по прозвищу «Директор Базы». Владеет 6-7 языками. Отзывается на имя «Генрих Мхитарян»
Роман Бебех про зникнення Генріха Мхитаряна.
Здавалось, історії а-ля Матузалем та Ілсіньйо в Донецьку вже не повторяться. Здавалось, всі вже зрозуміли, що на посадах юристів, відповідальних за укладення контрактів з гравцями, в «Шахтарі» працюють не останні люди в професії. Після продажу Фернандіньйо здавалось, що змінився і сам клуб, переставши бути «золотою кліткою». Так, бразилець пішов після десятиліття, відданого клубу за нереальну суму, що ледь не наближалась до його 50-мільйонних відступних – та все ж пішов.
Коли Мхітарян зібрався у «Ліверпуль» – чи куди він там збирається насправді, – здавалось, що нічого теж не заважатиме. Вже ледве не на медогляді його бачили, вже наче ліверпульські керівники прилітали сюди владнати деталі. І тут – наша пісня гарна й нова, починаймо її знову: гравець «Шахтаря» з невідомих причин не з’являється у таборі, а «Ліверпуль», виявляється, «жодних пропозицій щодо нього не робив». Хоч бери й оголошення подавай: «Увага! Розшукується 24-річний вірменин на прізвисько Директор Бази. Володіє 6-7 мовами, відгукується також на ім’я Генріх».
За останній сезон, що відкрив нам Мхітаряна, про його характер розповіли вже всі, хто мав вільне місце на шпальтах. І все це щира правда: він найсором’язливіший, найвихованіший, найтолерантніший гравець команди. В історії з неявкою можна було уявити будь-кого з бразильців чи умовного Хюбшмана – кого завгодно, але не Мхітаряна (ну і, мабуть, не Срну). З усіх моїх власних розмов з ним, з усіх чужих інтерв’ю завжди звучало одне й те саме: це не я успішний, це все команда. Кажуть, так його виховав батько, теж великий гравець – тож ані натяку на зіркову хворобу у Генріха не було. Щоб не бути голослівним, нагадаю: всі чотири роки в Донецьку, і в «Металурзі», і в «Шахтарі», Мхітарян прожив на базі! Звідти й внутрішнє, «сімейне» прізвисько. Ви лише уявіть: він не наймав квартири, не ходив по нічним закладам. Отримавши вдвічі більшу зарплату, лише переїхав з одного гуртожитку в інший. Мхітаряну справді цікавий тільки футбол. Чимало футболістів повторює цю мантру, але тих, хто її насправді дотримується, не так багато.
Його перехід до «Шахтаря» зустрічали зі скепсисом – я особисто знаю одного поважного експерта, який був впевнений, що з вірменина не може вийти справді класний футболіст. Мхітаряну знадобився рік, щоб довести неправоту тих, хто сумнівався. Щоб зрозуміти концепцію гри Луческу і не загубитись серед бразильців. Щоб замахнутись та побити всеукраїнський бомбардирський рекорд та спробувати перевершити радянські досягнення Старухіна. Він розкрився як різноплановий гравець: міг робити хет-трики в прем’єр-лізі, а в Лізі чемпіонів персонально перекривати Андреа Пірло. Можливо, тому був не настільки яскравим в Європі, як вдома.
За роки роботи Луческу у «Шахтарі» його комбінації розвитку атак футболісти навчились виконувати із закритими очима. Кажуть, в «Шахтарі» є близько семи варіантів проведення позиційної атаки. Як виводити під удар центрального півзахисника, як дати пробити Срні, як віддати на поталу Луїсу Адріано черговий гольовий момент. Але, мабуть, ніхто не грав ці схеми впевненіше за Фернандіньйо та Мхітаряна. Чи не злякався Луческу, коли один пішов, а другий став до цього напрочуд близький? Було б недивно взнати, що саме він почав бити на сполох. Нові трансфери зі збірної Бразилії можуть виявитись не менш потужними, але їм потрібен час на адаптацію та розуміння того, як плететься ігрове павутиння «Шахтаря». Погляньте на Тайсона, що у «Металісті» був найкращим, але й досі не заграв так, як хоче Луческу.
От кого в Донецьку міг би потішити від’їзд Мхітаряна, то це біло-синю меншину міста. Якщо частина прав справді досі належить його першому українському клубу, ці гроші можуть піти на трансфери «Металурга» перед стартом у Лізі Європи, з якими у клуба зараз є проблеми.
Але в «Шахтаря» часів Ріната Ахметова з грошима на трансфери ніколи не виникало проблем. Своїй команді він готовий дати будь-що, аби вона була сильнішою. Будь-що дати і будь-що заборонити – бо ж «Шахтар» може як підняти футболіста, так і опустити. Звонімір Вукіч досі плачеться, що колись потрапив у Донецьк. Поки що Ахметова не надто цікавлять гроші, отримані від трансферів, – але якщо не фінансовий fair play, то внутрішній стан команди його має цікавити. Неможливо силоміць утримувати футболістів, які хочуть піти. Точніше, можна, але нічого доброго з цього не вийде – на цю тему «Шахтар» вже міг би проводити семінари для колег на кшталт тих, що проводить зараз про утримання сучасного стадіона чи розвиток академії. Міг би, але сам досі не навчився долати цю проблему. Мхітаряна можна втримати силоміць, дати йому індивідуальну програму – нехай бігає по колу, як колись Вілліан, – але це шлях в нікуди.
Виправдовувати зниклого Мхітаряна теж не варто – в таких ситуаціях не буває однієї неправої сторони. Є контракт з терміном і, можливо, сумою відступних. Є клуб, що доклав зусиль, щоб зробити з гравця рівнем трохи вище середнього футболіста, цікавого європейським грандам. Немає мотивації грати в чемпіонаті України, коли уявляєш себе в АПЛ? Шукай компроміс. Згадай сам і нагадай Міно Райолі про долю Матузалема та Ілсіньйо. Чию б з цих двох кар’єр не повторив Мхітарян – втікача, що залишився винним клубу 15 мільйонів, чи гравця, що покаявся і повернувся, – буде сумно. Вірменія – не Бразилія, там і справді не так багато футболістів найвищого гатунку.
Источник: Tribuna
