Еленіо Еррера: Справжній The Special One. Частина І
Коли я розпочинав свою кар’єру, головний тренер лише носив сумки команди, я ж розставив все на свої місця.
Еленіо Еррера.
Щоб він нам не розповідав, але він теж колись був дитиною. Хоча старшою на 6 років, аніж всі думали, заглядаючи до його свідоцтва про народження. Лише під завісу життя Еррера зізнався, що насправді з’явився на світ 16 квітня 1910 року, а не 1916. Так, Еленіо приміряв на себе чергову маску, цього разу Бенджаміна Баттона. За однією з версій, його тато сфальшував документи, тому що остерігався штрафу за пізню реєстрацію дитини.
Мама Еррери Марія також мала подібний грішок. Вона була занадто молодою, щоб працювати покоївкою в багатій родині на Гібралтарі, і накинула собі кілька років. Тренер завжди мав специфічне уявлення про істину. Він дурив навіть тоді, коли його можна було легко вивести на чисту воду. Еррера покинув Буенос-Айрес у трирічному віці (тепер очевидно, що йому насправді вже виповнилось дев’ять). Але однаково важко повірити в те, що Еленіо тоді грав за основу Рівер Плейт.
– Чому Ви вигадуєте такі небилиці?
– Щоб додати престижу аргентинському футболу.
– А якщо це неправда?
Еррера знизав плечима та посміхнувся до журналіста. Часто з допомогою цієї посмішки він відповідатиме на багато незручних запитань.
1916 рік. Буенос-Айрес мас стати землею обітованою для Франсіско Еррери – анадалузійського анархіста, якого в новій вітчизні через його походження називали Пако el Sevillano. Однак реальність для його сім’ї виявилася набагато суворішою. В Аргентині на них чекали лише трагедії і злидні. Еррери мешкали в бараках для іммігрантів, а з квартету синів Пако та Марії перші роки в Новому Світі пережив лише Еленіто. Франсіско, який ледь утримував суттєво поріділу сім’ю, працював теслею. "Так само, як батько Ісуса", – через багато років зазначив месія Еленіо.
Ім’я матері теж дозволяло тренеру претендувати на божественний статус. Марія також не байдикувала. Вона працювала прибиральницею в будинках аргентинських багатіїв. "Попри те, що моя мама була неграмотною, вона мала потужний інтелект", – розповідав H.H. У 1919 році Пако стало очевидно, що Аргентина не стала для нього країною з молочними ріками та кисільними берегами, тому на сім’ю чекала нова подорож через Атлантику.
Марія Еррера – чималенька жіночка. Вона важить 103 кілограми, і її повільно відносять хвилі Атлантичного океану неподалік від узбережжя Марокко. Марія є настільки холоднокровною, що попри те, що плаває, як сокира, не метушиться в воді і тому не йде каменем на дно. Наляканий Еленіо вже бачить в своїй уяві темні силуети акул, які наближаються до його мами. Як же Марія опинилася в воді? Порт в Касабланці якраз будувався, а тому з трансатлантичного лайнера, яким Пако, Марія, Еленіо та маленька Аврора приплили в Марокко, на сушу можна було дістатися лише з допомогою рятувальної шлюпки. На жаль, крихітна посудина не витримала ваги Марії, і вона опинилися за бортом.
Працівники порту запропонували Пако врятувати його дружину. Але не безкоштовно. З іспанця здерли величезні гроші. Так більша частина коштів, завдяки яким Еррери планували розпочати нове життя, пішла на викуп дружини в Нептуна. Образ Марії, яка хиталася на хвилях Атлантики, та грошей, котрі переходили з рук батька в руки рятувальників в обмін на життя, назавжди закарбувався в пам’яті Еленіо. Він ніколи не забуватиме, яку велику силу мають ці, на перший погляд, непоказні папірці.
Проте, щойно приїхавши в Марокко, він швидко зрозуміє, що не завжди за гроші можна купити життя. Інколи від тебе залежить набагато більше, ніж від хрустких папірців. Важка хвороба прикувала Ерреру до ліжка. На шиї хлопчика утворилася величезна пухлина, яка будь-якої миті могла задушити Еленіо. Лікар, який нічим не міг зарадити малюку, лише співчутливо дивився на нього. Він знав, що настільки сильний приступ дифтерії не віщує нічого хорошого, тому не тішив батьків зайвими ілюзіями.
Вони вже подумки попрощалися з Еленіто та долучили його до трьох синів, яких втратили в Новому Світі. Однак H.H. вже тоді відзначався неймовірною силою волі, котра була сильнішою навіть за дифтерію. Попри брак коштів на лікування, Еленіо переможе страшну недугу, встане з ліжка та почне гасати вулицями Касабланки. Він не розлучатиметься зі своєю найвірнішою подружкою – чорною панчохою матері, скрученою в кулю – це буде перший, але далеко не останній м’яч в житті Еррери.
Маленький Еленіо часто допомагав татові в майстерні. Батько завжди був кумиром хлопця, адже розумів, що саме завдяки ньому має дах над головою. Пако власноруч збудував дерев’яну хатинку на пляжі. Щоправда, H.H. мріяв стати токарем, а не теслею. Він тоді зовсім не задумувався про кар’єру футболіста чи тренера. М’яч влучає в вікно Еленіо – це таємний сигнал, що пора виходити на вулицю, де на нього чекає друг, поставивши ногу на сферу.
Вони не вітаються й навіть не дивляться одне на одного. Але хлопці легко знаходять спільну мову завдяки м’ячу. Еленіто приймає сферу та переадресовує її товаришу. Така мовчазна гра між хлопцями на райському пляжі в Касабланці часто триває від світанку до заходу. Інколи їх буває набагато більше – хлопці різного походження, батьки яких приплили на марокканську землю в пошуках кращого життя: французи, італійці, іспанці, євреї. Та й місцеві юнаки також любили футбол.
Вже тоді Еленіо вирізнявся прагматизмом. Після матчу він завжди забирав дерев’яні штанги додому, щоб їх ніхто не поцупив. Футбол ж повільно починає контролювати життя хлопця, а через декілька років вкраде його душу. Дебютним клубом Еленіо став Рош Нуар, де на нього звернули увагу скаути касабланкського Расінгу. Далі – більше. У 1932 році нашому героєві надходить казкова пропозиція від паризького КАСЖ. Він розуміє, що це шанс усього його життя.
Однак існувало одне маленьке але. Еленіо не мав грошей, щоб вирушити в Париж. І тут йому на допомогу прийшов товариш, з яким вони багато років грали в німий футбол. Він віддав Еррері всі свої заощадження. Однак їх не вистачило навіть на те, щоб придбати квиток третього класу. Але це не зупинило Еленіо. Він знайшов потужний хід конем. Еррера найнявся на корабель, який плив до Франції, помічником кока. В порту на нього вже чекали купці КАСЖ, які і відвезли Еленіо в найромантичніше місто світу.
Клуби, за які гратиме Еррера в Франції, змінюватимуться, мов у калейдоскопі. КАСЖ, Стад Франсе, Шарлевіль, Ексельсіор, Ред Стар, Стад Франсе, Парі Капіталь, Пюто. Це були нелегкі часи. Еленіо у Франції засвоїв для себе один важливий урок: "Слово "чарівник" немає нічого спільного з футболом. "Пристрасть" і "сила" – ось футбольні слова. Найбільшим компліментом, який мені колись робили, були слова про те, що я працюю 30 годин на добу". Як це не парадоксально, але саме в Франції він отримає прізвисько Le Sorcier (Чарівник).
Ерреру язик не повертається назвати видатним футболістом. "Я був посереднім гравцем. Але це стало мені в пригоді, коли я опинився на тренерській лаві. Зіркові гравці, працюючи наставниками, стають жертвами власної гордині. Вони не знають як навчити інших тому, що вони успішно робили, будучи футболістами. Але, як ви розумієте, це не мій випадок. Я знав, чого бракувало мені, й змушував викладатись своїх підопічних на 100 відсотків. Якщо хтось з футболістів відбував номер під час тренувань, не кажучи вже про саму гру, я з ним прощався", – розповідав Еррера. Єдиним титулом, який виборов у Франції Еленіо, був Кубок Франції, здобутий у лавах Ред Стар. Можливо, Чарівник міг би досягнути більшого, якби не серйозна травма коліна, отримана в 25-річному віці. Відтоді Еленіо вже не грав, а догравав.
Юнак розумів, що одним футболом ситий не будеш, тому брався за будь-яку роботу, щоб отримати свій шматок хліба. Коли його чорний черевик встромлюватиметься в щілину між дверима та лиштвою, не дозволяючи їх зачинити, господиням доводилось купувати в цього красивого юнака поліроль для латуні. Лише коли юнак йшов, жіночки розуміли, що вона їм абсолютно непотрібна. Еленіо ніколи не бракувало диявольського шарму. На футбольному полі H.H. був не лише футболістом. Зазвичай Еленіо грав на лівому фланзі оборони в команді, яка використовувала тактику WM.
"Ми вели з рахунком 1:0, але до кінця матчу ще залишалась ціла вічність, десь хвилин 15. І я розумів, що суперник зараз влаштує нам справжнє пекло. Тоді я попросив свого колегу з півзахисту, щоб він зайняв моє місце, а сам я вирішив зміститися за спини нашим стоперам. Навіть тоді я думав про тактику, хоча був гравцем, а не тренером. В тому матчі ми перемогли, і, коли я став наставником, то не забув про важливість свіпера". Мабуть це чергова казочка Еррери. Він стверджує, що винайшов свіпера ще до того, як ця ідея прийшла в голову геніальному австрійському тренеру Карлу Раппану. Коли в сеньйора H.H. запитували, чи він дійсно став першим свіпером в історії, той лише посміхався на всі 32.
Люсьєна. Дівчина була неймовірно вродливою, коли Еленіо вперше побачив її в танцювальній залі Касабланки. Така красива й така молода, з блискучими сірими очима, які зникали під повіками, коли його долоні повільно пересувалися по тілу дівчини, знімаючи з неї спідницю. Пройшли роки, а Люсьєна стала ще красивішою. Її очі виблискують, як і раніше, коли Еррера стоїть перед нею. Тепер вона теж опускає повіки та має на собі сукню, яку він хоче з неї зняти.
Однак це інша сукня – набагато ширша, а долоні Люсьєни сплетені на її чималенькому животі, який вже не може сховати навіть найбільша сукня. Вона на восьмому місці вагітності. Щоправда, Еленіо не спішить ставати на рушничок щастя. Тоді Люсьєна підтягує важку 103-кілограмову артилерію, маму Еррери. Вона змусила сина повернутися в Марокко, одружитися з коханою та повернутися з молодою до Парижа. Вже через місяць дружина подарує Еленіо першого сина. На цьому Еленіо та Люсьєна не зупиняться. Невдовзі H.H. стане батьком ще трьох доньок.
Еленіо міг загинути під час Другої світової війни, але йому вкотре пощастить. Коли розпочалася найбільша різня в історії, Ерреру мали забрати на фронт. Але він уникнув неприємної зустрічі з вермахтом. Йому став в пригоді досвід, якого він набув у батьківській майстерні. Там Еленіо часто працював з скловолокном, яке в якості ізоляційного матеріалу використовувалося у виробництві зброї.
Як тільки німці обійшли Лінію Мажино, синьйор H.H., як військовий спеціаліст, почав працювати на фабриці "Сен-Гобен". Саме під час Другої світової Еррера вирішив, що його майбутнє – це футбол. Він розумів, що вже не може в нього грати, а от тренер з нього мав би вийти цілком непоганий, думав H.H. (нашому герою не загрожувала смерть від скромності). Еленіо отримав диплом фізіотерапевта, а потім, ще продовжуючи ігрову кар’єру, він, як справжня людина епохи Відродження, виконував водночас кілька ролей: гравця, масажиста й наставника.
На початку 1943 року Еленіо разом з сім’єю приїхав в Лор’ян, місто на північному-заході Франції. Він щойно підписав контакт з місцевим клубом. Також тут розташовувалася одна з найбільших баз німецьких субмарин в Атлантиці. Того січня в Лор’яні ніхто не забуде. Коли перша бомба впаде на місто, його мешканці не знали, що протягом місяця союзники скинуть на них ще 60 000 бомб. Вони проявляли таку жорстокість, оскільки хотіли знищити базу субмарин. Як наслідок – Лор’ян стерли з обличчя землі. А ось база субмарин практично не постраждала.
Одна з тисяч бомб влучила в стадіон клубу, який підписав Ерреру. Після цього авіанальоту ця споруда канула в Лету, а на екс-газоні лежали численні трупи футболістів. Тих, кому пощастило вижити, виявилось зовсім небагато. Був серед них й Еррера. Інстинкт самозбереження підказав Еленіо покинути Лор’ян, і він забравши сім’ю вирушив на південь 13 січня 1943 року. В ніч з 14 на 15 січня союзники скинули свій перший смертельний вантаж на Лор’ян.
1952, Мадрид, Іспанія. Еленіо дивиться як вродлива брюнетка колише його дитину. Ця красуня подарувала йому другого сина, чого так і не вдалося зробити Люсьєні. Синьйор H.H. по-справжньому кохає Марію Перес, маму його хлопчика. Він її настільки любить, що не потребує натиску матері, щоб одружитися з нею. Але існує одне але. Марія мала чоловіка.
Однак, якщо Еррера щось вирішив, то все буде так, як він забажає. Марія проживе з тренером 20 щасливих років та народить йому чергового сина. В Іспанії він отримає не лише нову сім’ю. Переїзд на Піренеї стане для H.H. черговою сходинкою до величі. Еленіо взяв великий розбіг – Вальядолід, Атлетітко, Малага, Депортіво, Севілья. Зрештою він опиниться там, де одні називатимуть його богом, а інші дияволом – у Барселоні.
Вже під час першого інтерв’ю в новому клубі Еленіо гучно заявив про себе: "Багато тренерів обмежують свою роль лише тим, що плескають футболістів по плечу напередодні матчу, або ж виступають з короткою мотиваційною промовою, яка, можливо, і запалить серця кількох гравців, але швидше охолодить м’язи всієї команди. Я ж не такий, я прийшов працювати 24 години на добу. В Барселоні мені дісталася неймовірна група гравців, і байдикувати тут було б неприпустимо. Все, що ми повинні робити – це вигравати в кожному матчі". Перед новим тренером поставили чітке завдання, яке тоді було вкрай непросто виконати – скинути Реал з Залізного трону.
Проте Еленіо ніколи не лякали труднощі. Він не боявся королівського клубу й вірив, що його підопічним до снаги перервати гегемонію бланкос не лише в Іспанії, а й у Європі. Хоча згодом Еррера асоціюватиметься з катеначо, але в Барселоні тренер, який сповідує антифутбол, надовго б не затримався. До того ж, маючи в складі Кубалу, Еварісто, Еулогіо Мартінеса, Кочиша та Цибора, думати про захист було б справжнім злочином. Еррера знав, що для чемпіонського коктейлю йому бракувало одного складника.
Тому він доклав чимало зусиль, щоб купити в Депортіво геніального Луїса Суареса, якого H.Н. колись тренував. Щоправда, навіть в Барселоні, тренер мріяв про захист. "Ця команда грає краще вдесятьох, аніж в одинадцятьох". Еленіо набагато більше любив, коли Барселона залишалася в меншості і думала в першу чергу про захист власних воріт, а не з усіх гармат обстрілювала чужі. Він вже тоді з задоволенням поекспериментував би з катеначо, але розумів, що в FCB це – самогубство.
Спершу блаугранас, які незважаючи на фантастичну гру, звикли залишатися в тіні Реала, були не готові до появи в роздягальні Еррери. Перший крок до того, щоб знайти спільну мову з ексцентричним тренером, каталонці зробили на початку сезону 1958/59, розтрощивши королівський клуб 4:0. Коли настане вирішальний матч з Расінгом, перемога в якому гарантує каталонцям жаданий чемпіонський титул, Еррера звернеться до своїх футболістів з лаконічною промовою: "Ми виграємо в них, навіть не виходячи з автобуса".
Чарівник виявився правий. Еррера міг повторити вслід за Цезарем: "Прийшов, побачив, переміг". До речі, вже тоді H.Н. не заморочувався такими дурницями, як фейр-плей. Керівництво Барселони виділило кілька валізок, набитих песетами, для стимулювання суперників Реала. Еррера був настільки великим аскетом, що на командні збори брав з собою лише розп’яття, яке вішав на стіні. Він повністю віддавався роботі і цього ж вимагав в своїх підопічних.
Якось, працюючи в Італії, Чарівник потрапив в жахливу автокатастрофу й лише дивом залишився живим. Попри численні травми, Еррера не збирався залежуватись в лікарні. Еленіо повернувся на тренерську лаву в новому "мундирі", який більше нагадував лицарський обладунок – гіпс тягнувся від його кісточок аж до грудей. Якщо Ви думаєте, що H.H. просто сидів на своєму мостику, борячись з болем, то сильно помиляєтесь. Раптом хтось з його підопічних припускається дитячої помилки, і Еррера підводиться з лави та робить кілька кроків до газону – для нього немає нічого важливішого за цей матч. Здоров’я – ніщо, перемога – все.
Гострі краї гіпсу встромлюються в тіло тренера та відкривають щойно зашиті рани. Лише через кілька хвилин хтось помічає, що одяг Ерерри з чорного перетворився на червоний. Він повністю просякнутий кров’ю. Крім нелюдських страждань, Еленіо заплатив за цю божевільну витівку солідний штраф, яким покарав його суддя. Але для H.H. це не мало жодного значення, адже футбол – це не магія, а пристрасть і сила. Про це тренер замислювався, працюючи в Барселоні, лежачи в ліжку зі зламаною ногою. Там він зачитався працями засновника ордену єзуїтів Ігнатія Лойоли. Так Еррера став ще й містиком. Покинувши шпиталь, Еленіо увійде в історію футболу як перший тренер, що возитиме команду напередодні ключових матчів на медитацію в монастир.
"Бійка чи гра. Бійка і гра". "Той, хто грає для себе, грає для суперника. Той, хто грає для команди, грає для себе". "Я спокійний, сильний, безстрашний, красивий". "Хто виграє? Ми!" Коли гравці Барселони заходили в роздягальню, вони бачили ці мотиваційні написи, намальовані на стінах. Синьйор Н.Н. часто "випадково" розливав вино на стіл. Після цього Луїс Суарес мочив в червоній плямі палець та торкався власного лоба, а потім ступні. Тренер чудово знав, що забобонний Луїс вірив, що розлите під час обіду вино є знаком того, що в найближчій грі він обов’язково заб’є. Напередодні матчів Еленіо наказував футболістам триматися за руки і відповісти на його питання:
– Хто виграє?
– Ми!
Золтан Цибор не реагує на запитання тренера й мовчить. Похмурий погляд Еленіо зупиняється на угорцеві.
– Чому не відповідаєш?
– Тренере, а якщо в іншій роздягальні наші суперники кричать те саме?
Еррера не любив, коли йому задавали зайві питання. Тому H.H. негайно відправив угорського філософа в глибокий запас. В команді, яку тренував Еленіо, завжди мала бути лише одна справжня зірка – він сам.
Володимир Войтюк, Football.ua
