Игорь Цыганык: "Личная трагедия"
Помер МАРК ЮРІЙОВИЧ ЛЕВИЦЬКИЙ... Сприйняв я це як особисту трагедію. Він один з тих людей, які скерували мене у футбольну журналістику!
Травень 2002-го. Мені виповнилося 22 роки. Я працював журналістом департаменту спорту в львівській газеті "Експрес". На одному з планувань мені поставили завдання - будь-що зробити інтерв'ю з тодішнім головним тренером "Шахтаря" Невіо Скалою. Пробитися на ексклюзив до італійця для регіонального видання тоді було практично нереально. Я не знав взагалі, з якого боку підійти до справи. Не сподіваючись на успіх, зробив запит в клубну прес-службу, і вже наступного дня мені зателефонував Марк Юрійович Левицький. На той час він був віце-президентом "Шахтаря".
Наша розмова тривала більше ніж півгодини і була невимушеною. Він завжди вмів так зробити. Ми говорили про мою освіту, про те, чому мені цікавий футбол, що я знаю про донецький "Шахтар". Зрештою цей телефонний діалог закінчився словами Марка Юрійовича: "Я бачу, юначе, що ви готові до ексклюзивного інтерв'ю з Містером. Через два дні команда буде у Львові, і Скала знайде для вас стільки часу, скільки буде потрібно". Я зробив величезне інтерв'ю зі Скалою, і для мене, простого львівського журналіста, це прирівнювалося до перемоги в Лізі чемпіонів.
Рівно за місяць "Шахтар" святкував своє перше чемпіонство, а за декілька днів до цього на адресу редакції надійшло особисте запрошення на моє ім'я. В Донецьку я особисто познайомився з цим легендарним журналістом. Не зважаючи на свій статус, він склав враження дуже простої і, найголовніше, уважної людини. І до маститих журналістів, і журналістів-початківців, яким був я. Добре пам'ятаю тодішню прес-конференцію Ахметова. Перед нею Марк Юрійович вимагав, щоб я спілкувався виключно українською мовою. На мої запитання Ринат Леонідович постійно звертався до Левицького за перекладом. Я і донині не розумію, для чого він це зробив.
Після прес-конференції сталася подія, яка кардинально змінила і мою кар'єру, і моє життя. На банкеті ми опинилися поруч з ним і Олександром Борисенком (на той момент заступником директора Творчого Об'єднання "Спорт" Першого Національного). Левицький звернувся до Олександра Васильовича досить невимушено: "Саша, я тут тобі одного западенця знайшов. Ти придивися до нього, перспективний хлопчик". З Олександром Борисенком ми були знайомі раніше, і на репліку віце-президента "Шахтаря" він відповів: "Ну якщо вже ви радите, Марко Юрійовичу, тоді точно заберемо - Вас інтуіція ніколи не зраджує". Ще через два місяці мене зарахували до штату ТО "Спорт" Національної телекомпанії України - так розпочалася моя телевізійна київська кар'єра. Тому завжди вважатиму Марка Юріовича Левицького людиною, яка суттєво вплинула на моє життя в цілому, і за це я завжди буду йому вдячний.
Після переїзду до Києва ми часто спілкувалися - і по роботі, і без особливих приводів. І дотепер я впевнений, що саме він створив образ "Шахтаря", який зараз нещадно експлуатують його не надто кваліфіковані послідовники. Безперечно і те, що з Рината Ахметова публічну особу зробив саме він.
Кілька років тому трагічно загинула його донька. Саме ця втрата суттєво підірвала здоров'я метраВін намагався і надалі бути таким самим гострословним і яскравим у спілкуванні, але було помітно, що щось у ньому зламалося. На це звертали увагу всі оточуючі.
Наше спілкування продовжувалося навіть під час моєї роботи в "Про футболі". У нас було достатньо дискусій, але завжди толерантний Левицький ніколи не дозволяв собі тиснути на мене. Він лише знаходив потрібні аргументи, щоб переконати мене. Марк Левицький був тією людиною, думка якої була для мене надважлива.
Наша остання розмова відбулася на початку березня, коли я зателефонував, щоб привітати його з Днем народження. З тієї розмови найбільше запам'яталася його фраза: "Журналіста не можуть любити всі. Справжній успіх для нього, коли одна половина людей його любить, а інша - ненавидить". В кінці бесіди я пообіцяв Марку Юрійовичу, що обов'язково приїду до нього в гості після закінчення сезону. Не встиг... Нехай земля йому буде пухом.
Источник: matchday
