Новий тренер вчить Колумбію мріяти
Ще з часів покоління Карлоса Вальдеррами, Рене Ігіти та Фредді Рінкона колумбійська збірна завше у списку претендентів на перемогу у Копа Амеріка. З неменшою стабільністю кавовики (прізвисько команди) сподівань не виправдовують, адже треті-четверті місця для них успіхом вже й не назвеш.
У 2001-му році Колумбія таки вперше у своїй історії виграла континентальну першість, ще й за весь турнір не пропустила жодного голу. Та той успіх залишив присмак пересмаженої кави – це був турнір тотального провалу усіх інших фаворитів, а також надто домашній за суддівством чемпіонат для господарів. Той випадок, коли вдома не тільки стіни, а й судді допомагають. Наприклад, фінал тоді їхні суперники з Мексики догравали вдев’ятьох.
Завше для Колумбії існувала проблема гри на результат, окрім 2001-го, в майже усіх інших випадках то була команда технічної і візуально приємної гри. А усілякі прагматики на кшталт Перу, Чилі чи Парагваю розбивали ідилію.
Те саме відбувалося й за часів аргентинського тренера з українським-єврейським корінням Хосе Нестора Пекермана. Чітка постанова гри, контроль м’яча і хороша динаміка, але зі справді вагомих результатів лише третє місце на попередній Копа Амеріка.
З весни цього року збірну очолив Карлуш Кейруш. В певних моментах йому можна дати характеристику схожу з Пекерманом – системний тренер-вчитель, той хто працює правильно, а от великого успіху не досягає. Хоча, колись давно Алекс Фергюсон назвав португальця, котрий тоді працював його помічником, блискучим розумником і навіть ротвейлером, за в’їдливість і старанність. Кейруш, як і Пекерман, мав великі успіхи з молодіжними збірними, проте більше за аргентинця виграв з дорослими.
Кейруш має завдання підготувати команду, в першу чергу, до наступної Копа Амеріка, яка відбудеться рівно за рік. Так зроблять, аби проводити континентальні турніри у парні роки з паузою у чотири роки. Турнір будуть приймати Аргентина і Колумбія – дуже дивне рішення адже це країни з різних кінців континенту і з різних боків екватору, тобто коли в одній зима, в іншій літо. Але то вже фантазія організаторів, а колумбійці прагнуть перемоги на домашньому (наполовину) турнірі, тим паче він точно вже буде лебединою піснею для Радамеля Фалькао, Хуана Куадрадо і, можливо, Давіда Оспіни. Та й Хамес Родрігес вже матиме 28 років.
«Моє завдання зробити Колумбію ментально сильною, впевненою у собі, згуртованою та дисциплінованою» - говорить Кейруш напередодні старту турніру – «я не можу планувати дії команди проти Аргентини, я не буду вважати, що зупинивши Мессі ми матимемо успіх. Є комплексна робота і в ній матч проти Катару не менш важливий, ніж проти Аргентини, адже зігравши добре у першому і проваливши другий, ми залишимося на місці. Збірна має бути практичною. Згадайте фінал Ліги Чемпіонів, Ліверпуль переміг тому що вмів бути дуже вертикальним за потреби, але так само добре контролював м’яч, коли це було йому вигідно. Такої універсальності ми прагнемо.
Футбол - це проста гра, проблема лише в тому що кожен хоче одного - перемогти. У Колумбії хороша команда, тому вона не буде задоволена проміжним результатом, ми мріємо і наші мрії не мають меж чи кордонів».
Кейруш послідовно оновлює збірну. Ті ж ветерани, чи просто досвідченні виконавці, що залишилися, мають серйозну мотивацію після непростого сезону – Куадрадо та Хамес з різних причин грали недостатньо, Фалькао ж мучився рятуючи зовсім кризовий Монако. Збірна має бути для них свіжим повітрям після задухи – принаймні в останньому товариському матчі проти дуже організованого Перу в Лімі, тобто на високогір’ї, Колумбія продемонструвала дуже серйозний рівень. Атака спокійно зробила свою справу, проте найбільше сподобався захист, пара неймовірно потужних центрбеків Йєррі Міна і Давінсон Санчес знищувала усе на підступах до володінь Оспіни. Цим хлопцям 23 та 24 роки відповідно і вони вже вражають своїми діями, обидва виступають у АПЛ.
Не певен, що вже зараз Колумбія готова зазіхнути на титул, за рік ж вона точно спробує взяти континентальне золото.
