Юліус Хірш: єврейський фенікс. Частина ІІ
Читайте також: Єврейський фенікс. Частина І
Вже через місяць після того як Гітлер зайняв канцлерське крісло, Хірш відчув себе в пастці. Практично всі клієнти відвернулися від Юліуса і йому довелося оголосити себе банкрутом. На жаль, це виявилися лише квіточки. Навесні1933 року Юліус відкрив одну зі штутгартських газет, звідки довідався, що він, як єврей, тепер є персоною нон грата. Ця інформація змусила Юліуса написати лист, який ми згадували на початку матеріалу.
Хірш дочекався відповіді від керівництва Карлсруе: «Ми продовжуємо вважати Вас членом клубу, адже влада не дала ніяких розпоряджень, щодо виключення однієї з наших легенд. І якщо навіть партія попросить нас розпрощатися з Вами, ми не будемо легко здаватися й докладемо всіх зусиль, щоб Ви назавжди залишалися з нами». Однак це були лише слова. Адже час для відповіді Хіршу маріонетки нацистів знайшли лише через чотири місці після того, коли Юліус написав лист, в який вклав свій біль. Форвард не тішив себе ілюзіями, він чудово розумів, що його вже викреслили з історії Карлсруе.
Юліуса не пускали на матчі улюбленого клубу, лише давній друг, який працював сторожем, один з небагатьох, хто не відвернувся від Хірша, пропускав його на стадіон через чорний хід. Форварда викинули не лише з клубної історії. Геббельс та його посіпаки стерли його ім’я з хронік збірної Німеччини. Так, в протоколі матчу з голландцями, тепер фігурували наступні рядки: «Чотирма голами у складі нашої команди відзначився лівий вінгер. На жаль, нам так і не вдалося з’ясувати його ім’я. Але ми працюємо над цим. І скоро наша країна знатиме прізвище свого героя».
Тепер Хіршу довелося думати як заробити на шматок хліба, а з тавром єврея це було вкрай непросто. Пересічні роботодавці сахалися від нього, як від зачумленого. Юліус поїхав на заробітки в Францію, де працював то тренером в заштатних клубах, то торговим представником. Проте фінанси Хірша співали романси й він спробував щастя в Швейцарії. На жаль, Фортуна вперто продовжувала втікати від нього. Довелося повертатися додому.
Нарешті Юліусу пощастило і він влаштувався помічником бухгалтера на єврейській целюлозно-паперовій фабриці. Проте недовго сонце гріло. Нацисти провели аріїзацію фабрики, внаслідок якої Юліус втратив роботу, а власники бізнес. Справжні арійці «благородно» дозволили Хіршу кілька днів попрацювати лісорубом, а потім повідомили, що на такій престижній фабриці не місце єврейським свиням
Тому Юліусу знову довелося їхати на заробітки. 5 серпня 1938 року він прибув в Париж. Хірш зміг там дихати на повні груди, не відчуваючи на собі косих поглядів нацистів. До того ж, тут в нього не було мовного бар’єру, адже Юліус чудово знав французьку і під час Першої світової війни навіть працював перекладачем. Хірш активно шукав роботу, сподіваючись використати свій досвід в шкіргалантереї, бухгалтерії чи в якості футбольного тренера. Але йшли місяці, а ніхто не спішив працевлаштовувати єврея. Нечисленні заощадження швидко розтанули, а тому Юліусу довелося повертатися додому. 3 листопада, сідаючи на потяг, він відчував неймовірний відчай. Хірш не мав жодного бажання повертатися в країну, в якій в нього не було майбутнього. В Карлсруе Юліуса зустрічала дружина. Проте в поїзді його не виявилось. Проходили тижні, а чоловіка все не було. Еллен думала, що з ним трапилось найгірше і Юліус потрапив в лапи нацистів. На щастя, побоювання виявилися безпідставними.
Через місяць Еллен знайшла чоловіка в французькій психіатричній клініці. Виявилося, що він вийшов на станції неподалік від Нансі. Переживання останніх років зламали психіку Юліуса. З ним трапився нервовий розлад, внаслідок якого Хірш подумав, що його дружина та діти загинули. Тому він вирішив покінчити життя самогубством. Добре, що ця спроба завершилася фіаско. Поліція вчасно знайшла скривавленого ексфутболіста – він ще не стік кров’ю. Після цього випадку Юліуса поклали в божевільню. Еллен послала свого брата, щоб той визволив чоловіка з міцних рук санітарів. І він успішно впорався з цим завданням. Однак проблеми Юліуса зі здоров’ям продовжувались. В березні 1939 року його довелося покласти в госпіталь для психічно хворих в Ілленау. За злою іронією долі, саме в цій божевільні колись лікували його маму. Тільки зайшовши в парадні двері клініки, Хірш одразу захотів звідти втекти. Він попросив дружину забрати його звідси, але Еллен переконала чоловіка полежати в божевільні хоча б пару тижнів.
З цієї затії не вийшло нічого хорошого. Юліуса лікували в санаторії кінськими дозами інсуліну, після яких він на декілька годин впадав в кому. Згодом на Хірші випробували «передовий» метод лікування божевілля – удари електричним струмом. Єврей спробував вирватись з цього пекла та якось в страшну зливу втік з лікарні без верхнього одягу в одних тапочках. Поліція зловила Хірша, коли він намагався вкрасти велосипед, на якому планував подолати майже 50 кілометрів, які відділяли його від коханої. 1 вересня 1939 року вермахт напав на Польщу, а через три тижні Юліуса випустили з лікарні на поруки Еллен. На санаторних харчах він втратив майже 10 кілограмів. Як з’ясувалося, дружина врятувала Хіршу життя. Через кілька місяців до воріт лікарні Ілленау під’їхали кілька автобусів, в які завантажили хворих та інвалідів. Їх завезли в замок Графенек, де невдовзі покликали прийняти душ. Замість води, в камери подали газ.
21 жовтня 1940 року есесівці зібрали на залізничному вокзалі Карлсруе всіх євреїв міста. Вони назвали 1000 людей, які мали поїхати у Францію. Їм дали кілька годин на збори. Переселенцям дозволялося взяти з собою лише невелику сумку з предметами першої необхідності та не більше 100 рейхсмарок. Після того як ця тисяча сіла в вагони – їх більше ніхто не бачив. Євреїв завезли в концтабір Гюрс на півдні Франції, де населення Карлсруе миттєво скоротилося на тисячу людей. Юліус чудово усвідомлював, що поїзд смерті невдовзі повернеться. Знайомий поштмейстер хотів допомогти Юліусу втекти з нацистського «раю». Хірш мав заховатися в вантажівці під десятками сумок з листами. Машина б відвезла його в Швейцарію, де він міг би почуватися в безпеці. Юліус домовився зустрітися з поштарем о четвертій ранку, проте ексфутболіст так і не з’явився в домовленому місці. Згодом Хірш пояснив своєму другу, що він передумав, оскільки не хотів насолоджуватися свободою тоді, коли його сім’ї щосекунди загрожує смертельна небезпека.
Щоб врятувати своїх найрідніших, Юліусу довелося прийняти ще одне непросте рішення. 2 грудня 1942 року Хірш розлучився з дружиною. Еллен взяла прізвище Хаузер та охрестила сина і доньку. Попри ці всі радикальні заходи, рідні Юліуса лише дивом не загинули в концтаборі Терезієнштадт. Хіршам пощастило, що їх туди відправили лише в лютому 1945, тому нацисти просто не встигли перетворити їх тіла на попіл в численних крематоріях. 1 березня 1943 року прізвище Хірш вже фігурувало серед смертників, яких поїзд повіз туди, звідки не поверталися, в концтабір Освенцім.
Під час зупинки в Дортмунді йому вдалося надіслати відкритку своїй сім’ї: «Мої дорогі! Доїхав добре, в мене все чудово. Прибув в Верхню Сілезію, ще в Німеччині. Сердечні вітання та поцілунки. Ваш Юліус». Йому був 51 рік. Після цього ніхто нічого не чув про Хірша. Очевидно, що Юліус загинув в Освенцімі. А, можливо, йому востаннє в житті посміхнулася Фортуна і він не доїхав до цього пекла на Землі та помер в дорозі. Незважаючи на всі зусилля Геббельса і Со, їм не вдалося викреслити ім’я Хірша зі сторінок футбольної історії. У 2005 році Німецький футбольний союз заснував премію Юліуса Хірша, яка вручається клубам, які зробили вагомий внесок в протидію ксенофобії, расизму та антисемітизму.
Володимир Войтюк, shahta.org
